Якщо педагогів-практиків турбують конкретні результати оновлень, то науковці досліджують підґрунтя виникнення педагогічних інновацій, принципи  і закономірності, понятійний апарат, засоби та межі застосування й  інші наукові атрибути, що є характерними для педагогічних теорій. Педагогічна інноватика та її методологічний апарат вважаються дієвим засобом аналізу, обґрунтування і проектування сучасної модернізації освіти в цілому та її окремих складових.

Ключовим поняттям в інноватиці є інноваційний процес. Інноваційний  процес може мати характер, як стихійний, так і свідомо обґрунтований,  керований. Інше системне поняття в інноватиці є інноваційна діяльність, яка включає комплекс заходів по забезпеченню інноваційного процесу на певному рівні освіти.

До основних функцій інноваційної діяльності відноситься зміна основних компонентів навчального процесу: цілей, змісту навчального матеріалу, форм організації діяльності учнів, методів і засобів навчання, а також системи управління цим процесом.

Урок залишається основною формою освітнього процесу. Немає того  навчального предмета, де педагоги-практики не намагалися б проектувати, конструювати і впроваджувати інноваційні форми навчального процесу з  урахуванням специфіки конкретного предмета. Але існує декілька загальних особливостей цього процесу, які визначають характер різноманітних інновацій. Це торкається таких напрямків:

1. Типологія уроків (уроки-проекти, уроки-семінари, уроки-екскурсії тощо).

2. Методологічні  аспекти  уроку:  смисл  (виховний аспект), цілі, роль і місце в конкретному виді освіти  (математична, фізична, історична, фізкультурна тощо).

3. Дидактичні компоненти уроку: цілі і завдання, зміст навчального матеріалу, засоби, форми і методи навчання, система оцінювання.

4. Форма підготовки і проведення уроку вчителем (спеціальне обладнання, технічні засоби навчання, технології і ресурси Інтернету тощо).

А.В.Хуторськой виділяє такі напрямки до змін уроку, що відповідають парадигмі людиностворюючої освіти:

– зміна цільової установки уроку «надати освіту» на установку «освіта як самореалізація»;

– зміна принципу репродуктивного засвоєння матеріалу на принцип продуктивності, який передбачає визначення учителем під час підготовки до уроку «освітнього продукту», який будуть створювати учні на уроці;

–  перехід від загальної освіти для всіх до реалізації  індивідуальної освітньої траєкторії кожного учня (індивідуальне цілепокладання учнів, індивідуальні освітні програми, особистісна діагностика, моніторинг навчальної діяльності кожного та оцінка освітніх результатів);

– перехід від ЗУНівських орієнтирів підготовки і проведення уроків до компетентнісних;

– перехід від логічної структури уроку до ситуаційної;

– замість завдань, які передбачають їх індивідуальне рішення, вводяться евристичні – відкриті завдання. Такі завдання не мають однозначних «вірних» відповідей. Будь-яка відповідь унікальна і відбиває ступінь творчого самовираження учня;

– обмеженість змісту уроку межами шкільних приміщень долається за  допомогою  використання позашкільних місць занять (басейни, стадіони, туристичні бази тощо), а також телекомунікаційних систем і ресурсів Інтернет;

– замість узагальнення матеріалу і заздалегідь готових висновків уроку впроваджується система індивідуальної і колективної рефлексії –  усвідомлення виконаної діяльності;

–  оцінюються  не  стільки  результати  порівняння досягнень учнів з єдиними нормами  і критеріями,

скільки  власне  освітнє  прирощування,  порівняння  з минулим рівнем [9].

Аналіз педагогічної літератури дозволяє виділити десятки типів нестандартних (інноваційних) уроків [3; 8]. Ми спеціально не виділяємо окремо нетрадиційні та інноваційні уроки. Це пов’язано з тим, що в наукових дослідженнях ще немає чіткого тлумачення таких уроків і тому більшість авторів їх ототожнюють. Серед різних типів таких уроків в багатьох навчальних предметах виділяються такі: уроки-«занурення», уроки-ділові  ігри,уроки-прес-конференції, уроки-змагання, уроки типу КВК, театралізовані уроки, уроки-консультації, уроки-семінари, уроки-заліки,  уроки  творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-творчі звіти, бінарні  уроки,  уроки-узагальнення,  уроки-фантазії, уроки-ігри, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-парадокси, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-рольові ігри, інтегровані уроки, уроки-екскурсії, уроки-«колове тренування» тощо.

Серед виділених типів інноваційних занять на уроках фізичної  культури педагогами-практиками пропонується використовувати  близько  шести: урокизмагання, уроки-ігри, уроки-казки, уроки-мандрівки, уроки-«колове  тренування», бінарні та інтегровані уроки. Це свідчить про те, що як науковцями в сфері шкільного фізичного виховання, так і вчителями-практиками ще не розроблено систему проектування, підготовки і проведення нетрадиційних уроків.

За допомогою нетрадиційних уроків можна вирішити  проблему  диференціації навчання, організації самостійної пізнавальної і практичної діяльності учнів, сформувати уміння здійснювати самоконтроль за навчальною діяльністю тощо. Дуже важливою є проблема визначення місця нетрадиційних (інноваційних) уроків у загальній системі навчальних занять  з  навчального предмета. Кожен урок має власне місце в системі уроків з урахуванням їх видів і типів, він здійснює специфічний, властивий тільки йому внесок у вирішення основних завдань навчального предмета.

Розглядаючи теоретичні основи впровадження нетрадиційних (інноваційних) уроків в практику діяльності учителів різних навчальних предметів, Г. В. Селевко пропонує керуватися такими принципами:

–  принцип індивідуального підходу до учнів;

–  принцип зв’язку теорії з практикою;

–  принцип  свідомості  і  активності  діяльності учнів;

–  принцип вибірковості;

–  принцип добровільної участі учнів в навчальній діяльності;

–  принцип зацікавленості [7].

Впровадження нетрадиційних уроків базується на розумінні учнів як суб’єктів освітнього процесу і спрямовані на розвиток особистості школярів, їх творчого потенціалу і мотиваційно-ціннісної сфери. На таких уроках  активізуються психічні процеси учнів: увага, пам’ять, інтерес, сприйняття, мислення тощо. Основою якісного засвоєння навчального матеріалу будь-якого навчального предмета є пізнавальна потреба, що ґрунтується на емоційному сприйнятті оточуючого світу і на привабливості самого навчального процесу.

Нетрадиційні уроки частіше за все  проводяться після вивчення певної теми або декількох тем і виконують функції  узагальнення  знань та умінь, а  також контролюючо-корекційну. Нетрадиційні уроки необхідно розглядати як одну з активних форм навчання, як засіб підвищення ефективності  навчального процесу, можливість здійснювати на практиці всі принципи  навчання  з  використанням  різних  організаційних форм і методів навчання.

Для учнів нетрадиційний урок це перехід в інший психологічний стан, де використовується інший стиль спілкування, мають  місце  позитивні  емоції,  почуття себе в новій якості (нові обов’язки і відповідальність), прояв творчих здібностей і особистісних якостей, самостійне рішення навчальних проблем,  самооцінка і самоствердження тощо.

Для вчителя нетрадиційний урок є можливістю визначити навчальні  можливості учнів, їх потреби і нахили, уміння спілкуватися в  класному  колективі, а також можливість для творчого підходу до організації  навчального процесу, самореалізації, здійснення власних ідей і підходів до організації навчального процесу.

Під час підготовки до проведення нетрадиційних уроків учителю необхідно вирішити ряд питань: вибір теми уроку; визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань; обґрунтування змісту навчального матеріалу; добір методів і форм організації навчальної діяльності учнів;  підбір  засобів  навчання  і  форм контролю за діяльністю учнів.

Необхідно нагадати учителям про певну різницю між  нетрадиційними  уроками  (бінарними,  інтегрованими  тощо) і уроками, де застосовуються  міжпредметні  зв’язки  (математика, фізика,  історія,  анатомія тощо).

Висновки:

1. Аналіз наукової педагогічної, психологічної і спеціальної літератури в галузі шкільного фізичного виховання свідчить, що проблема педагогічної  інноватики потребує подальшого дослідження.

2. Питання розробки науково обґрунтованої типології інноваційних  (нетрадиційних) уроків фізичної культури ще не вирішенні.

3. Проектування та конструювання і подальше впровадження інноваційних уроків фізичної культури дозволить підвищити рівень навчально-виховного процесу і створити позитивний настрій до навчальних

занять в учнів 1–11 класів.

Подальші дослідження будуть пов’язані з розробкою конкретних  проектів різноманітних інноваційних (нетрадиційних) уроків за такими  видами: урок-казка; урок-гра; урок-мандрівка; урок-змагання; уроки з використанням нестандартного обладнання; бінарні та інтегровані уроки тощо.

Література:

1.  Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологи / В. П. Беспалько. – М. : Педагогика, 1989. –2.  Васьков Ю. В. Проблеми й перспективи вдосконалення уроків фізичної культури в загальноосвітніх

навчальних закладах / Ю. В. Васьков // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків : ХДАФК, 2009. –

№ 4. – С. 35.

3.  Кульневич С. В. Совсем необычный урок / С. В. Кульневич, Т. П. Лакоценина. – Ростов-на-Дону : Учи

тель, 2001. – 136 с.

4.  Педагогика // [Под ред. Ю. К. Бабанского]. – М. : Просвещение, 1983. – 608 с.

5.  Пидкасистый П. И. Технология игры в обучении  / П. И. Пидкасистый. – М.  : Просвещение, 1992. –

181 с.

6.  Подласый И. П. Педагогика / И. П. Подласый. – М. : Просвещение, 1996. – 432 с. 7.  Селевко Г. В. Современные образовательные технологии: учебное пособие / Г. В. Селевко. – М. : На-

родное образование, 1998. – 256 с.

8.  Сластенин В. А. Общая педагогіка / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов. – М. : Владос, 2003. –

341 с.

9.  Хуторской А. В. Современные педагогические инновации на уроке / А. В. Хуторский // Интернет-жур-

нал «Эйдос», 5.07.2007 г. – режим доступа. – http://eidos.ru/jornal/2007/0705-4.htm.